+38 (044) 581-79-54

КАТУВАННЯ: ЧИ Є ЗМІНИ НА КРАЩЕ У ЗВ'ЯЗКУ З ПРИЙНЯТТЯМ НОВОГО КПК УКРАЇНИ

21 лютого 2014 року

Легких Кирило Вікторович

радник Юридичної компанії «Бі ен Сі», кандидат юридичних наук, адвокат

За даними Української Гельсінської спілки жертвами насильства в міліції в 2011 році стали майже мільйон громадян. Правозахисники наполягають на тому, що «отримання свідчень в міліції за допомогою катувань є одним з найпоширеніших методів отримання зізнань. Крім того, в закритих установах теж відбуваються події, які можна кваліфікувати як катування» [4].

Досліджуючи питання застосування на досудовому слідстві з боку правоохоронців катувань, професор Розовський Б.Г. справедливо констатує, що сучасна правоохоронна система не заінтересована у викорінюванні цього ганебного явища, що пов'язано з тим, що в останні роки стався колосальний дисбаланс в кваліфікації злочинців і співробітників правоохоронних органів, які призвані боротися з ними. З одного боку - злочинність стала професійною, а з іншого - слідство і оперативно-розшукова діяльність опустилися до аматорського рівня. «Кадрові цунамі, вкрай низьке грошове утримання, слабке ресурсне забезпечення лишили осторонь значну частку співробітників, які мали потенціал для успішної роботи в рамках закону, обезкровили штат негласних співробітників. Їм на заміну прийшло молоде покоління, частина якого недостатність інтелекту і досвіду компенсує фізичною силою». Тому сьогодні ризик бути притягнутим до кримінальної відповідальності за катування – мінімальний, оскільки порушення законності якщо прямо не схвалюється, то і не засуджується безпосередніми керівниками… [5, 319-320, 326].

Цьому ж «допомагає» й чинний КПК України (1960р.). Йдеться, зокрема, про явку з повинною, яка довгий час вважалася, за своєю сутністю, основним доказом вини; відсутність реальної альтернативи між запобіжними заходами: фактично вибирати можна лише між триманням під вартою і підпискою про невиїзд (і між якими створилася велика прогалина); «спільна» праця оперативних працівників, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю і досудовим слідством: фактично слідство віддає початковий етап розслідування оперативникам, які отримують «потрібні» показання переважно шляхом застосування незаконних методів, зокрема, за допомогою катування; залежність слідчого від керівника правоохоронного органу, який, в свою чергу, зацікавлений у створенні видимості благополуччя з розкриттям та розслідуванням злочинів на відповідній території; існування своєрідного злочинного стереотипу про те, що немає інших способів впливу на окремі категорії осіб з метою отримання «потрібних» показань, окрім побиття (наприклад, роми; раніше судимі за вчинення окремих категорій злочинів та ін.).

Все це дуже часто відбувається в умовах, коли досудове слідство не допускає захисника до підозрюваного і потім підзахисний лише розповідає про перелік засобів, які використовують правоохоронці: так звані «ластівка», «слоник» та ін. При цьому відразу згадується у порівнянні з нашою країною свята інквізиція Середньовіччя: допит з «пристрастием» тоді проводився за обов’язковою участю лікаря. І закінчувався він з першою кров’ю або першим переломом. Тому інколи можна лише позаздрити учасникам того інквізиційного процесу, де навіть такі питання були чітко регламентовані.

При цьому для сучасних катувань спільним є один достатньо характерний момент: катують підслідних не на тайних квартирах, не у підвалах, а в міліцейських кабінетах за мовчазної згоди практично всього колективу.

Проблеми безкарності за вчинення катувань була пов’язана з диспозицією ст. 127 КК України («Катування»). Лише після внесення змін (у 2005 р.) до зазначеної статті катування розглядається як умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, в тому числі, отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб.

Щодо сучасного визначення терміну «катування», треба зазначити, що у справі «Ірландія проти Великобританії» (постанова від 18 січня 1978р., серія А, номер 25) розглядалося питання щодо п’яти методів допиту, так званої «дезорієнтації» або «сенсорної деривації»: стояння обличчям до стіни; одягання мішку на голову; вплив шуму; позбавлення сну та скорочення раціону питання.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що ці методи допиту є «нелюдськими та принизливими», але страждання, які вони викликали за своєю інтенсивністю і жорстокості не можна прирівняти до катування, оскільки відповідно до пункту 2 статті 1 Декларації про захист всіх осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання (Прийнята резолюцією 3452 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1975 року), катування визначається як посилена і умисна форма жорсткого, нелюдського та принизливого поводження та покарання [6, 33].

До речі європейська модель статті, що пропонувалася, передбачала відповідальність працівників правоохоронних органів, які хоча і не катували, але за їх «мовчазної згоди» проводилися ці незаконні дії (катування, тортури). Це, нажаль не було прийнято. А, як відомо, часто вимоги керівників органів внутрішніх справ переважно і є натяком на їх «мовчазну згоду» у разі застосування тортур та катувань з метою отримання «потрібних» показань… Тобто, треба констатувати, що досить поширеною є практика, коли працівників органів внутрішніх справ непрямо заохочують застосовувати тортури, вимагаючи від них високої результативності розкриття злочинів [2].

Після прийняття в квітні цього року нового Кримінального процесуального кодексу України закономірно виникає питання: чи надає він можливість для змін на краще у цьому питанні?

Загалом, коли ми говоримо про сучасні катування в Україні, то йдеться, переважно, про три великі проблеми. По-перше, це наявність в законодавстві прогалин, які надають можливість для затримання та арешту осіб фактично за відсутності на це належних на те підстав; по-друге, про що вже йшлося у цієї статті - безкарність тих, хто застосовує катування та безвідповідальність держави в цілому і по-третє, забезпечення арештованому (затриманому) безперешкодного доступу до адвоката-захисника [1, 72].

Стосовно обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту), то позитивним є те, що, по-перше, між триманням під вартою і підпискою про невиїзд з'явився домашній арешт (ст.181 КПК), крім того, стосовно підозрюваного і обвинуваченого може бути застосовано також електронний засіб контролю (ст.195 КПК). По-друге, у відповідності з вимогами ч.3 ст.176 КПК прокурор під час досудового провадження вже повинен довести, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, і що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.

Піде у небуття ст.96 КПК – явка з повинною. Саме це положення чинного КПК України довгий час було метою («головним призом») дізнання та досудового слідства, оскільки після одержання явки з повинною злочин фактично знімався з обліку як нерозкритий і створювалася видимість благополуччя у розкритті злочинів. До цього часу в правоохоронних органах, особливо, коли йдеться про органи внутрішніх справ, працюють за відомими принципами: «Победителей не судят» або «Цель определяет средства».

Вкрай важливим, на нашу думку, є законодавче закріплення у новому КПК положення про недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України (ст. 87 КПК), в тому числі пряме віднесення до істотних порушень прав людини таких діянь, як «отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження ( п.2 ч.2 ст. 87 КПК), а також: порушення права особи на захист (саме це фактично може зняти проблему відсутності захисника під час дачі підозрюваним показань на початковому етапі розслідування злочину); отримання показань від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитись від давання показань, а також у разі отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним.

Також ми повинні вказати на такий позитивний фактор, як введення інституту слідчого судді, на якого будуть покладені функції судового контролю під час досудового провадження. Це призведе до того, що доступ захисника до суду у випадках порушення закону з боку обвинувачення, буде значно спрощеним, порівняно з чинним законодавством.

До негативних факторів, як на нашу думку, треба віднести, перш за все запровадження у главі 21 нового КПК негласних слідчих (розшукових) дій. Основна проблема катувань на досудовому слідстві переважно пов’язана з існуючою порочною практикою участі у розслідуванні оперативних працівників правоохоронних органів і тому одним з засобів боротьби з зазначеним явищем є відокремлення слідства від розшуку. А враховуючі вимоги глави 21 КПК слідчий може перетворитися у оперативного працівника, який фактично і буде проводити оперативно-розшукові заходи, які мають назву у КПК слідчих дій (різновид слідчих дій – ч.1 ст.246 КПК), але насправді є негласними розшуковими діями за своєю сутністю.

Частина 2 ст. 36 КПК визначає нову роль прокурора, якій здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Дійсно, нагляд прокурора за досудовим розслідуванням та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням існують у більшості європейських держав. Ларін А.М. зокрема, щодо змісту керівництва процесуальною діяльністю як окремої самостійної функції, зазначає, що ухвалювати рішення про скерування слідства та проведення слідчих дій, в яких поряд із слідчим беруть участь й інші особи, давати доручення та вказівки, пред’являти вимоги і виносити постанови, виконання яких є обов’язковим для інших – це означає керувати, здійснювати керівництво [3, 113]. І таким чином йдеться про дві самостійні функції: про нагляд за досудовим розслідування і про керівництво досудовим розслідуванням.

У країнах Ради Європи, де прийняті Кримінально-процесуальні кодекси на основі кодексу Наполеону (Napoleonic Code d`Instruction Criminelle) прокурори призначаються керівниками досудового розслідування і діють як «старші слідчі» (наприклад, у Бельгії, Іспанії, Нідерландах, Франції та Португалії). Тобто прокурори наділені правом давати вказівки щодо розслідувань та інструкції щодо їх початку, або особисто проводити розслідування чи брати участь у їх проведенні.

При цьому у більшості держав, де прокурори здійснюють процесуальне керівництво за досудовим розслідуванням, вони залучаються до досудового розслідування не всіх кримінальних справ, а лише справ особливого значення, зокрема вбивств, чи таких, що потребують взаємодії різних органів розслідування.

Який шлях обере українська прокуратура? Вважаємо, що немає підстав для побоювань, що за наявності зазначених повноважень, прокуратура буде причетна до розкриття та розслідування злочинів. Треба виходити з того, що держави-члени Ради Європи, взяли на себе зобов’язання з приведення свого законодавства, у тому числі кримінально-процесуального, у відповідність із міжнародними стандартами. Тому тепер зобов`язання держав, насамперед, полягають у додержанні не лише національних, але й європейських норм права, які віддають пріоритет людині, її правам і свободам.

В цілому введення положень нового КПК України, на нашу думку, змінить на краще стан, який зараз склався на досудовому слідстві. Зокрема, це змінить положення адвоката-захисника, роль якого за умов чинного законодавства часто зводиться до фіксації фактів знущань, катувань, які застосовують до його підзахисного та зверненнями зі скаргами та клопотаннями до прокурора; надасть додаткові можливості для впливу на досудове розслідування з метою реалізації принципу змагальності та недопущення порушень прав людини.

Список літератури:

1. Бояров В.І. Деякі питання надання правової допомоги адвокатом затриманим (заарештованим), до яких з боку слідства або дізнання застосовуються незаконні методи впливу / В.І.Бояров. // Судовий контроль за дотриманням конституційних прав особи під час досудового розслідування. / За редакцією О.П.Корнієнко. – К.: АДЕФ-Україна, 2005. – С.70-77.

2. Бояров В.І. Коментар до статті 127 «Катування» Кримінального кодексу України / В.І.Бояров // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2005. – №.3 – С.87-89.

3. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции / А.М.Ларин. – М.: Юрид. лит., 1986.

4. Правозахисники просять Януковича про незалежне розслідування катувань // Українська правда. – 29 червня 2012 р.

5. Розовский Б.Г. Ненаучные заметки о некоторых научных проблемах уголовного процесса: Эссе / Б.Г. Розовский. – Луганск: РИО ЛАВД, 2004. – 600с.

6. Ягунов Д.В. Практика Європейського суду з прав людини (прецеденти та коментарі з питань кри­мінального судочинства) / Д.В. Ягунов; за ред. та вступ. сл. Й.Л. Бронза, Адвокат. об-ня «Одес. обл. колегія адвокатів», рец.: В.О. Туляков, О.К. Вишня­ков, М.І. Пашковський, Т.О. Анцупова. – О. : Фенікс, 2010. – 256 с.

Новини

Контакти

Голова об'єднання

Гарагонич Олександр Васильович 

o.harahonych@gmail.com 

(050) 550 42 26 

 

Директор

Кожух Максим Сергійович 

mskozhuh@gmail.com 

(050) 352 86 62 

 

04211, м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 3, офіс 2

Ми на карті


View Larger Map

Розробка сайтів "Liberty Digital"