+38 (044) 581-79-54

Правові аспекти визначення сум добових

04 квітня 2013 року

Солонина Ігор Юрійович

юрисконсульт Юридичної компанії «Бі ен Сі»

У трудовому праві відрядження – це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства для виконання службового доручення поза місцем роботи. На весь період відрядження, у тому числі часу перебування в дорозі, за працівником зберігаються: місце роботи (посада), середній заробіток і сплачуються добові за кожен день перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати за найм житла.

Згідно з пп. 140.1.7 ПКУ розмір добових встановлюється:

– для відрядження по території Україні – не більше як 0,2 розміру мінімальної з/п, що діяла на 1 січня звітного податкового року, в розрахунку на 1 добу;

– для відряджень за кордон – не вище 0,75 розміру мінімальної з/п.

Сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.

Законом України від 19.04.2011 р. № 3231-VI «Про внесення змін до ст. 121 Кодексу законів про працю України» встановлено, що працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижче середнього заробітку.

Відповідно до листа Міністерства Фінансів України від 03.06.2011 р. № 31-07230-16-25/13720 і виходячи з норм Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, і надати йому засоби бюджету в межах відповідних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує їх на підставі плану використання бюджетних коштів, в якому міститься розподіл бюджетних асигнувань, затверджених в кошторисі такого розпорядника. При цьому обов'язково повинні дотримуватися вимоги бюджетного законодавства. Тому, якщо суб'єкт господарювання, громадська або інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, є одержувачами бюджетних коштів, то при напрямі працівників в службові відрядження, здійснювані за рахунок бюджетних коштів у рамках виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, вони повинні дотримуватися норм Інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон» затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59 (надалі – Інструкція № 59).

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників; а також інші бюджетні установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головний розпорядник бюджетних коштів, крім іншого, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет), приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань та затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

За наявності відповідних бюджетних асигнувань розпорядник бюджетних коштів уповноважує одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надає йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі). Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, який є розподілом бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів є учасниками бюджетного процесу, які наділені бюджетними повноваженнями, тобто правами та обов’язками у сфері бюджетних правовідносин.

Згідно ч. 1 Загальних положень Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Отже, як бачимо, Інструкція № 59 регулює питання саме службового працівника (органу державної влади, підприємства, установи, організації) який направляється чи перебуває у відрядженні. Це також підтверджується і порядком вступу на державну службу (регулюється спеціальними нормативними актами і Кодексом законів про працю України) та наявністю трудових взаємовідносин між роботодавцем та працівником.

Згідно з Інструкцією № 59 сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. В Інструкції № 59 відсутнє посилання на такий первинний документ, як посвідчення про відрядження, з чого можна зробити висновок, що його виписувати не потрібно, проте у разі віднесення до складу витрат сум добових, все ж варто оформлювати посвідчення для фактичного підтвердження перебування працівника у відрядженні.

Як бачимо з викладеного вище, Інструкція № 59 на небюджетні підприємства не поширюється, тому щоб процедура відряджень була нормативною, на підприємстві може розроблятися та затверджуватися внутрішній локальний нормативний документ — положення про відрядження. При складанні положення доцільно орієнтуватися на Інструкцію № 59. Таке положення може бути додатком до колективного договору.

Контакти

Голова об'єднання

Гарагонич Олександр Васильович 

o.harahonych@gmail.com 

(044) 581 79 56 

(050) 550 42 26 

(044) 581 79 56 - факс 

Директор

Кожух Максим Сергійович 

mskozhuh@gmail.com 

(044) 581 79 56 

(050) 352 86 62 

(044) 581 79 56 - факс 

04211, м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 3, офіс 2

Ми на карті


View Larger Map

Розробка сайтів "Liberty Digital"