+38 (044) 581-79-54

ЗАКОНОДАВЧЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕЧНОСТІ ПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ

12 березня 2013 року

Кожух Максим Сергійович

виконавчий директор Юридичної компанії «Бі ен Сі», адвокат

В Загальній декларації прав людини одним з найважливіших критеріїв гідних умов життя, гарантування якого закріплено у ст. 3 Конституції України, визнається право на їжу на рівні, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту людини. Тобто приймаючи на себе обов’язок щодо забезпечення основних прав людини, держава несе відповідальність за створення соціально-економічних умов, за яких людина може задовольнити свої потреби у повноцінному харчуванні.

Одним з критеріїв виконання державою зазначеного зобов’язання є наявність належного правового забезпечення якості продовольчої продукції, яка присутня на національному продовольчому ринку. Попри наявність спеціального законодавчого акту – Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», присвяченому регулюванню саме цих питань, вітчизняний ринок продовольства оцінюється фахівцями як один з найменш захищених від неякісної продукції. Зі вступом України до СОТ продовольчий ринок України став більш відкритим. З одного боку, ця відкритість сприяє вирішенню проблеми продовольчого забезпечення населення в умовах скорочення обсягів виробництва продуктів харчування національним сектором сільського господарства, з другого, несе загрозу наповнення ринку низькоякісною продукцією, реалізація якої в інших країнах заборонена. У зв’язку з цим набуває актуальності питання щодо створення належної системи правового забезпечення якості продовольчої продукції, яка реалізується на ринку України.

Правові аспекти якості досліджувалися В.С. Бєлих, В.К. Мамутовим, В.Ф. Опришко, але увага дослідників, в основному зосереджувалась на якості промислової продукції. Окремі аспекти правової сутності якості сільськогосподарської продукції визначалися В. Петриною, С. Бугерою, але комплексні дослідження з цього питання не проводилися.

Метою статті є аналіз законодавчого визначення якості продовольчої продукції, її кваліфікуючих ознак та розроблення пропозицій щодо їх уточнення.

Якість продовольства у термінології Римської декларації характеризується через такі категорії як безпечність (відсутність загроз здоров'ю людини) та поживність (відповідність показників енергетичної цінності та поживних речовин у продукції, яка присутня на ринку, рекомендаціям ВОЗ).

Класичним прикладом втілення такого розуміння у національному законодавстві є ст. 1 Закону Туркменістану «Про якість і безпеку харчових продуктів», у якій безпечність харчових продуктів розуміють як їх відповідність вимогам державних стандартів, технічних умов, санітарних, ветеринарних і фітосанітарних правил і норм, які охороняють організм людини, життя і здоров'я нинішнього та майбутніх поколінь від небезпеки шкідливого впливу при їх вживанні.

У вітчизняному законодавстві якість та безпечність продовольчої продукції розглядаються окремо. Згідно ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» під безпечністю розуміється стан харчового продукту, що є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням.

З наведеного визначення випливає, що нормативним джерелом, у якому містяться вимоги щодо безпеки продукції, є санітарні заходи та/або технічний регламент. Але подальший аналіз Закону спростовує такий висновок.

Згідно ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» санітарний захід – це застосування будь-яких законів, постанов, інших нормативно-правових актів, вимог та процедур для захисту життя та здоров'я людей від ризику, що виникає від харчових домішок, забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів у харчових продуктах, підконтрольних санітарній службі, та харчових продуктах, підконтрольних ветеринарній службі, виконання яких є обов'язковим. Санітарні заходи включають, зокрема, обов'язкові параметри безпечності кінцевого продукту; методи переробки та виробництва; процедури експертизи, інспектування, сертифікації та ухвалення; положення щодо відповідних статистичних методів; процедури відбору зразків та методи оцінки ризику; вимоги щодо пакування та етикетування, які безпосередньо стосуються безпечності харчових продуктів.

Тобто санітарний захід не є джерелом нормативів щодо безпеки продовольчої продукції. Його сутність полягає у дотриманні суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-владних повноважень нормативів, встановлених у нормативно-правовому акті, тобто за своєю природою, санітарний захід – це не сама правова норма, закріплена у відповідному нормативно-правовому акті, а акт правозастосування.

Виникає питання: чи є технічний регламент, згаданий у вищенаведеному законодавчому визначенні безпеки харчових продуктів, нормативним джерелом, у якому містяться вимоги щодо безпеки продукції?

Легальне визначення технічного регламенту міститься у ст. 1 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», де він розуміється як закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Враховуючи ознаки технічного регламенту – наявність статусу нормативно-правового акту, зміст, якого складають вимоги щодо продукції або процесу її виробництва, його «придатність» для встановлення вимог безпеки харчових продуктів не викликає сумнівів. Але згідно ч. 3 ст. 2 зазначеного Закону санітарні заходи, які розроблені та застосовуються для захисту людини від ризиків, пов'язаних із харчовими продуктами; заходи, що розробляються і застосовуються на підставі медичних вимог безпеки для здоров'я людини; фітосанітарні заходи, які розроблені та застосовуються для захисту рослин від шкідливих організмів; ветеринарно-санітарні заходи, які розроблені та застосовуються для захисту життя і здоров'я людини від хвороб тварин не входять до предмету його регулювання.

Слід зазначити, що у нормах спеціального Закону «Про безпечність та якість харчових продуктів» міститься інше розуміння сутності технічного регламенту: технічний регламент – нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики, в якому зазначаються характеристики продукту чи пов'язані з ним процеси і методи виробництва, включаючи відповідні адміністративні положення, виконання яких є обов'язковим. Технічний регламент не містить вимог щодо безпечності харчових продуктів, встановлених санітарними заходами, та може включати або бути цілком присвяченим вимогам щодо термінології, позначення, пакування, маркування та етикетування стосовно продукту, процесу чи методу виробництва.

Вихолощування зі змісту технічного регламенту вимог щодо безпечності продукції нівелює його регулюючий вплив.

У економічній літературі під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що характеризують здатність продукції задовольняти певні потреби покупця. В правовому аспекті набуває значення конкретизація таких потреб та меж їх задоволення.

Аналіз нормативно-правових актів, які регламентують питання якості продовольчої продукції у різних країнах, свідчить про наявність певного єдиного підходу щодо визначення правової сутності якості продукції та її критеріїв.

Згідно ст. 15 Закону Російської Федерації «Про якість та безпечність харчових продуктів» призначені для реалізації харчові продукти повинні задовольняти фізіологічні потреби людини в необхідних речовинах і енергії, відповідати вимогам, які звичайно ставляться щодо органолептичних та фізико-хімічних показників харчових продуктів та вимогам, які встановлені нормативними документами щодо допустимого вмісту хімічних (в т. ч. радіоактивних), біологічних речовин і їх сполук, мікроорганізмів та інших біологічних організмів, які становлять небезпеку для здоров'я нинішнього і майбутніх поколінь.

У ст. 1 Законом Туркменістану «Про якість і безпеку харчових продуктів» якість харчових продуктів визначається як сукупність характеристик харчових продуктів, що гарантують їх харчову цінність, тобто сукупність властивостей, за наявності яких задовольняються фізіологічні потреби людини в необхідних речовинах і енергії, та органолептичні властивості (смак, колір, запах, консистенція, зовнішній вигляд і інші властивості, характерні для кожного виду харчових продуктів) і здатні задовольняти потреби людини в їжі при звичайних умовах їх використання.

У ст. 1 Закону Казахстану «Про якість і безпеку харчових продуктів» якість харчових продуктів розуміється як сукупність споживчих властивостей харчових продуктів, що відображають ступінь їх відповідності вимогам нормативних документів.

Попри наявність певних текстуальних розбіжностей, аналіз наведених визначень якості продовольчої продукції дозволяє визначити спільні риси цієї характеристики продукції, а саме: зміст якості складає сукупність визначених законодавством загальних вимог (фізико-хімічний склад, енергетична цінність тощо), на які має розраховувати споживач; легалізація цих вимог має здійснюється нормативно-правовим актом.

У вітчизняному законодавстві зазначені ознаки (критерії) якості, на жаль, не знайшли належного закріплення, що обумовило певну аморфність легального визначення цієї характеристиці продовольчої продукції.

Під якістю харчових продуктів у Законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» розуміється ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт.

Звертає на себе увагу невідповідність наведеного в Законі визначення вимогам, що ставляться до правових норм. У загальній теорії права під правовою нормою розуміють формально-загальнообов'язкове правило поведінки, яке має загальний характер і встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин та забезпечується відповідними державними гарантіями його реалізації. Правовій нормі притаманні певні ознаки, які дозволяють її відокремити від положень, що містяться у інших документах, що приймаються державними органами влади, але не мають статусу нормативно-правових актів (концепціях, обґрунтуваннях доцільності прийняття нормативно-правового акту тощо) або норм моралі. Однією з таких ознак є виразність державної волі та її представницько-зобов'язуючий характер. Регулюючи суспільні відносини, правова норма встановлює (надає) для одного учасника цих відносин певні права, а на іншого покладає юридичні обов'язки, які співвідносяться з цими правами. Для однієї сторони правова норма встановлює можливу поведінку (право), яка охоронятиметься і гарантуватиметься державою, а для іншої – передбачає належну поведінку (обов'язок), яка забезпечується загрозою державного примусу.

Тобто встановлюючи обов’язок виробника продовольчої продукції щодо забезпечення такого ступеня досконалості властивостей харчового продукту, які дозволили б задовольнити потреби та побажання споживачів, необхідно окреслити межі права останніх, тобто визначити у загальному вигляді щодо яких властивостей продукту та які вимоги можуть ставиться. В іншому разі виробник продукції потрапляє у становище «казкової феї», яка спроможна не лише передбачити, але і задовольнити усі побажання будь-якого замовника. Законодавча невизначеність щодо критеріїв якості продовольчої продукції обумовило насичення вітчизняного ринку низькосортною імпортною продукцію.

За цих умов доцільно повернутися до раніше існуючої практики встановлення вимог щодо якості продовольчої продукції на законодавчому рівні. Одним з перших кроків на цьому шляху має бути усунення вад законодавчого визначення якості харчових продуктів.

С. Бугера пропонує розуміння якості сільськогосподарської продукції як врегульованої нормами аграрного права й інших галузей права сукупності корис­них властивостей і характеристик цієї про­дукції, що здатні задовольняти потреби споживача.

На думку В. Петрини, поняття якості сільськогосподарської продукції в правовому розумінні передбачає не сукупність властивос­тей продукції, що закріплені у відповідних нормативних актах і не ступінь відповідності властивостей продукції рівню вимог, що ви­суваються до неї відповідно до чинних норма­тивних документів, а сукупність закріплених у праві ознак продукції. При цьому якість сільськогосподарської продукції в правово­му сенсі є сукупністю нормованих ознак про­дукції, що характеризують її токсикологіч­ну безпеку та придатність задовольняти по­треби людей в продуктах харчування. На її думку, таке визначення відповідає соціальному управлінню, об'єктом якого виступають люди, їх поведін­ка, на відміну від технологічного управління, де об'єктом виступають предмети праці, їх властивості.

Таким чином, узагальнюючи висловлені позиції, а також відповідні легальні дефініції, які містяться у нормативно-правових актах зарубіжного законодавства, якість продовольчої продукції у загальному вигляді можна визначити як відповідність органолептичних та фізико-хімічних показників продукції, яка присутня на ринку, вимогам, встановленим нормативними документами щодо енергетичної цінності та поживних речовин, а також допустимого вмісту речовин і їх сполук, які становлять небезпеку для здоров'я нинішнього і майбутніх поколінь.

Контакти

Голова об'єднання

Гарагонич Олександр Васильович 

o.harahonych@gmail.com 

(044) 581 79 56 

(050) 550 42 26 

(044) 581 79 56 - факс 

Директор

Кожух Максим Сергійович 

mskozhuh@gmail.com 

(044) 581 79 56 

(050) 352 86 62 

(044) 581 79 56 - факс 

04211, м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 3, офіс 2

Ми на карті


View Larger Map

Розробка сайтів "Liberty Digital"