+38 (044) 581-79-54

ПРАВОВИЙ СТАТУС АГРАРНОГО ФОНДУ

20 лютого 2013 року

Кожух Максим Сергійович

виконавчий директор Юридичної компанії «Бі ен Сі», адвокат

Господарським кодексом України (далі – ГК України) закладені правові підвалини регулювання господарської діяльності на лише у горизонтальному зрізі, як це відбувалося раніше, за часів дії Цивільного кодексу УРСР, але і у вертикальному – у відносинах «суб’єкт господарювання – орган управління». Принциповим аспектом регулювання відносин, які виникають у вертикальному зрізі, є відмова від використання методу «влади та підпорядкування» на користь методу рівного підпорядкування учасників зазначених відносин єдиним правилам, що встановлюються законодавством.

Розвиток відносин у сфері господарювання позначився на їх структурному складі. Поруч із традиційними учасниками організаційно-господарських відносин – підприємств та їх об’єднань, господарських товариств, органів державної влади та місцевого самоврядування, з’являються інші суб’єкти, яких неможна у чистому вигляді віднести до визначених у ГК України видів суб’єктів господарювання.

Одним з таких суб’єктів є Аграрний фонд, який згідно з Положення про Аграрний фонд, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2005 р. № 543, зазначений орган є державною спеціалізованою бюджетною установою, уповноваженою реалізувати цінову політику в агропромисловому секторі економіки. Фонд належить до сфери управління Мінагрополітики, є підзвітним і підконтрольним йому. Аграрний фонд виконує функції державного управління у сфері цінового регулювання на продовольчу продукцію, яка є об’єктом державного цінового регулювання, шляхом здійснення фінансових та товарних інтервенцій, але при цьому він згідно ч. 3 ст. 9.1.2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства» не є органом державного управління і не може видавати нормативно-правові акти. В зв'язку з чим постає питання щодо його правового статусу. З'ясування цього питання має не лише теоретичний, але і практичний аспект, оскільки визначення правового статусу Аграрного фонду створить передумови для подальшого аналізу відносин, що складаються за його участю.

Ю.І. Кудріна пропонує на доктринальному рівні розуміти Аграрний фонд як суб’єкта аграрного права, який функціонує на підставі затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення та уповноважений Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України, займає самостійне місце в системі органів державного регулювання сільського господарства України, при цьому не є органом державного управління та не має права видавати нормативні акти.

В цілому погоджуючись з наведеною характеристикою, слід зазначити, що Аграрний фонд також є суб’єктом господарювання. У відповідності до Положення про нього, Фонд є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку, а також штампи і бланки із своїм найменуванням (п. 3), несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна відповідно до законодавства (п. 5), здійснює господарську діяльність у сфері закупівлі продовольчої продукції, реалізуючи при цьому господарську компетенцію, визначену п. 7 Положення. Таким чином, Аграрний фонд відповідає усім ознакам суб'єктами господарювання, які визначені ст. 55 ГК України.

Суттєвим аспектом характеристики правового становища Аграрного фонду саме як суб’єкта господарювання (самостійної одиниці), а не лише «провідника» державної політики є наявність в нього власного, суб'єктивного інтересу, який хоча і має публічну природу, але не ототожнюється з іншими публічними інтересами, зокрема, державними.

Підтвердженням цього висновку слугує судова практика. Так, між Аграрним фондом (покупець) та ТОВ «Агропромислова компанія «Злагода» (продавець) укладений форвардний біржовий контракт на закупівлю зерна, відповідно до умов якого покупець зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) у розмірі 50 % від ціни договору на рахунок продавця. Аграрним фондом цей обов’язок було виконано належним чином. Натомість продавець свої зобов'язання щодо передачі товару у встановлений строк не виконав. Прокурором Ічнянського району в особі Аграрного фонду в порядку ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» подано позов до ТОВ «Агропромислова компанія «Злагода» про стягнення авансових платежів та штрафу. Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.03.2010 р. у справі № 19/35 позов задоволено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2010 р. вказане рішення суду залишено без змін. За результатами перегляду у касаційному порядку Вищий господарський суд України ухвалив постанову від 02.08.2010 р. про скасування рішень судів попередніх інстанцій та передачі справи на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області в іншому складі суду.

Підставою для такого висновку стало те, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не з'ясували до кінця дійсні права та обов'язки сторін, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах. В мотивувальної частині постанови зазначено, що прокурор має представляти інтереси держави у разі порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Відтак, суди попередніх судових інстанцій, задовольняючи позов не звернули уваги на те, що прокурором пред'явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах державної спеціалізованої бюджетної установи, тобто самостійного суб’єкта господарювання.

До якого ж виду суб’єктів господарювання слід відносити Аграрний фонд з урахуванням особливостей господарської діяльності, яка ним здійснюється?

В теорії господарського права проводилися класифікації суб'єктів господарювання за багатьма критеріями, в т.ч. за обсягом повноважень. За цим критерієм суб’єкти господарювання поділені на такі види:

суб’єкти основної (первісної) ланки господарювання (підприємства, господарські товариства, кооперативи та ін.);

господарські об’єднання (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та ін.);

органи господарського керівництва;

внутрішні підрозділи суб’єкта господарювання (філії, представництва, відділення тощо), яких де-юре було позбавлено статусу суб’єкта господарювання, але, за справедливою думкою багатьох дослідників (Мамутов В.К., Лаптев В.В., Щербак І.А., Замойський І.Є., Бобкова А.Г., Ашурков О.А. та ін.), де-факто вони відповідають усім кваліфікуючим ознакам таких суб’єктів.

Наявність у Аграрного фонду статусу юридичної особи не дозволяє відносити його до відокремленого підрозділу Мінагрополітики, до сфери управління якого він належить та щодо якого є підзвітним та підконтрольним.

Спосіб утворення Аграрного фонду та формування його статутного фонду не надають підстав для віднесення Фонду до господарських об’єднань, характерним ознакою яких є наявність двох або більше засновників, які делегують створеному об’єднанню певні права - наділяють його господарською компетенцією, з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Звісно, законодавством передбачена можливість утворення державних та комунальних господарських об’єднань за рішенням органу державної влади або місцевого самоврядування. Але в цьому разі до складу такого об’єднання входять суб’єкти господарювання, які належать до сфери управління органа, що ухвалив відповідне рішення. Окрім цього, управлінська компетенція об’єднання розповсюджується лише на його учасників. Повноваження ж Аграрного фонду поширюються на усіх суб’єктів продовольчого ринку, незалежно від форми власності та підпорядкування.

Правовий статус Аграрного фонду містить певні ознаки суб’єкта господарювання первісної ланки, оскільки реалізація наданої йому господарської компетенції у сфері реалізації державної цінової політики здійснюється шляхом участі у договірних відносинах з виробниками (власниками) сільськогосподарської продукції. Але, на відміну від контрагентів, які переслідують приватну мету – отримання прибутку від господарської діяльності, мета участі Аграрного фонду у договірних відносинах є публічною та полягає у здійсненні регулювання цін на продовольчому ринку та забезпечення продовольчої безпеки. Зазначена особливість надає підстави окремим дослідникам кваліфікувати господарську діяльність Аграрного фонду, принаймні, на ринку зерна, як агентську, а сам Фонд – як агента держави на зовнішньому ринку та принципала – на внутрішньому ринку.

Формальною підставою для розгляду Аграрного фонду як державного агента на зовнішньому ринку слугують положення ст. 78 Закону України «Про зерно та ринок зерна», згідно з якими операції в рамках міжнародних договірів по експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки здійснюються Державним агентом. Згідно п. 5 ст. 1 зазначеного Закону Державним агентом із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки може бути державне підприємство або господарське товариство, частка держави в статутному фонді якого становить не менше 75 відсотків, яке визначене на конкурсних засадах Кабінетом Міністрів України на реалізацію міжнародних договорів із забезпечення експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки. Діяльність Державного агента здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

В цілому погоджуючись з такою кваліфікацією, слід зауважити, що Аграрний фонд може виступати у якості Державного агента лише як виняток, у разі прийняття Кабінетом Міністрів України окремого рішення з цього приводу. Тобто розуміння Аграрного фонду як Державного агента на зовнішньому ринку є коректним лише у окремому випадку та не може поширюватися на усі відносини з його участю. На користь такого висновку свідчить і той факт, що у тексті Закону України «Про зерно та ринок зерна» терміни «Державний агент» та «Аграрний фонд» не ототожнюються, а вживаються окремо.

Аналогічні зауваження слід віднести до кваліфікації Аграрного фонду як принципала у відносинах на внутрішньому ринку. Згідно ч. 1 ст. 295 ГК України у агентських відносинах агент має діяти від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта (принципала), якого він представляє. Аграрний фонд вступає у правовідносини з виробниками продовольчої продукції лише на організованому аграрному ринку, в т.ч. на Аграрній біржі. Закон України «Про товарну біржу» не заперечує участі Аграрного фонду як члена біржі у таких відносинах як у особисто, так і через представника. У разі використання конструкції представництва Аграрний фонд може розглядатися у якості принципала, а його представник – агента. Але ж це – не єдина, а лише одна із можливих форм прояву правосуб’єктності Аграрного фонду.

Враховуючи мету господарської діяльності Аграрного фонду – регулювання господарських відносин з ціноутворення на продовольчому ринку, зазначений суб'єкт господарювання може бути віднесений до суб'єктів організаційно-владних повноважень, під якими у юридичній літературі розуміються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією щодо суб’єктів господарювання, та громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Але ж таке розуміння Аграрного фонду викликає певні заперечення. Як зазначено вище, Аграрний фонд не органом державної влади або органом місцевого самоврядування. В основі його повноважень також не покладені відносини власності щодо інших суб’єктів господарювання, на яких поширюється його організаційно-господарська компетенція. Тобто у чистому вигляді Аграрний фонд не можна віднести до жодної з груп суб’єктів організаційно-господарських повноважень.

За своїм правовим статусом Фонд відповідає ознакам такого суб’єкта як державний орган господарського керівництва, який хоча не зазначений у ГК, але його належність до суб’єктів організаційно-господарських повноважень обґрунтована у працях В.К. Мамутова, О.П. Віхрова та ін. Обов’язковими ознаками державного господарського органу є:

наявність визначеної компетенції як сукупності конкретних прав і обов’язків, якими він наділений безпосередньо у силу закону і обсяг яких не може бути змінений за власною волею. Аграрний фонд має самостійні завдання та функції, які не збігаються з повноваженнями інших органів державного регулювання сільського господарства України. З метою відбиття особливості становища Аграрного фонду як єдиного суб’єкта реалізації заходів державного регулювання в сфері сільського господарства України, що здійснює державні аграрні товарні та фінансові інтервенції Ю.І. Кудріною пропонується закріплення його спеціалізації у якості кваліфікаційної ознаки на законодавчому рівні;

правоздатності як здатності набувати інші права та обов’язки для виконання покладених на нього завдань та функцій, зокрема, брати участь у правовідносинах;

безпосереднє здійснення організаційно-господарських повноважень щодо суб’єктів господарювання.

Як зауважує В.К. Мамутов, поняття господарського органу вужче за поняття органу державного управління, яким охоплюються і вищі виконавчо-розпорядчі органи державної влади, але ширше за поняття підприємства. Для перших вирішення господарських питань не є змістом основної діяльності, воно виконує допоміжну функцію та здійснюється у зв’язку з вирішенням основних завдань. Для ефективної реалізації державної аграрної політики недостатньо мати лише державні інституції, які здійснюють нормативне регулювання, необхідно також утворення державних органів, які мають безпосередньо виконувати оперативно-господарські функції, тобто функції оперативного управління майном, ведення кредитно-розрахункових операцій, здійснення оперативної роботи з матеріально-технічного забезпечення виробництва, організації збуту продукції, фінансуванню виробництва.

Мінагрополітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики. Зміст господарської компетенції Міністерства складають, головним чином, управлінські повноваження (розпорядчі, адміністративні, контрольні тощо). Окремі господарські повноваження, якими наділено Мінагрополітики, в т.ч. в сфері ціноутворення є лише елементами цінової політики.

Таким чином, Аграрний фонд можна визначити як учасника господарських відносин – суб’єкта організаційно-господарських повноважень особливого виду, створеного для досягнення публічної мети – регулювання цін на продовольчому ринку, який у своєї діяльності поєднує досягнення як публічних інтересів (інтересів держави як засновника), так і приватних інтересів (власних інтересів як господарюючого суб’єкту).

Контакти

Голова об'єднання

Гарагонич Олександр Васильович 

o.harahonych@gmail.com 

(044) 581 79 56 

(050) 550 42 26 

(044) 581 79 56 - факс 

Директор

Кожух Максим Сергійович 

mskozhuh@gmail.com 

(044) 581 79 56 

(050) 352 86 62 

(044) 581 79 56 - факс 

04211, м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 3, офіс 2

Ми на карті


View Larger Map

Розробка сайтів "Liberty Digital"