В умовах фінансово-економічної кризи питання про роль держави в економіці, необхідність її впливу на господарську діяльність суб’єктів господарювання, підстави і межі допустимого державного втручання в неї набули особливої гостроти. Перехід до ринкової економіки спочатку сприймався як повна відмова від державного регулювання господарської діяльності, як повне саморегулювання підприємництва. Ейфорія першого періоду переходу до ринку в пориві різкого заперечення планового впливу на економіку призвела в країні до переоцінки можливостей ринку. З’ясувалось, що значна кількість суспільно значимих задач, в тому числі й утримання ринкової свободи в конкурентних рамках, неможливо вирішувати поза державно-правовим механізмом. Наразі наступив момент усвідомлення того, що державне регулювання при переході до ринкової економіки в нашій країні є необхідним, що у законодавстві, яке регулює господарську діяльність, не можна односторонньо орієнтуватися тільки на приватні інтереси, оскільки вони повинні сполучатися з інтересами публічними.

Світовий досвід також показує, що на саморегульований механізм ринку не можна повністю покладатися. Він сам по собі не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довгострокової економічної стабільності, яскравим підтвердженням чого стала світова фінансово-економічна криза. Необхідність державного регулювання економіки, у тому числі й сфери господарювання, в умовах фінансово-економічної кризи в Україні виявляється ще більшою мірою, ніж у країнах із вже розвинутою економікою. Це, насамперед, пов’язано з тим, що господарська діяльність в цілому не має якого-небудь механізму саморегулювання, який би дозволяв їй успішно функціонувати і проявляти соціальну життєздатність. Адже механізм, призначений для одного сектора економіки, не може забезпечити функціонування економіки в цілому. Звідси потреба в державному регулюванні, яке підтримуватиме всю сферу господарювання.

У науковій літературі неодноразово аналізувались фактори (підстави), якими обумовлюється об’єктивна необхідність державного впливу на господарську діяльність [1, с.507; 2, с.56; 3, с.299; 4, с. 14; 5, с.150]. У сучасних умовах основними підставами державного регулювання господарської діяльності є:

• адаптація економіки України і системи управління до нових кризових умов;
• формування державного бюджету, в умовах відсутності схваленого Верховною Радою України Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік»;
• забезпечення зайнятості населення, в умовах зростаючого безробіття та скорочення виробництва; 
• забезпечення  державних і громадських потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку;
• здійснення надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства; 
• реалізації свободи підприємництва і конкуренції, захисту від монополізму; 
• забезпечення безпеки та оборони країни;
• виконання державою соціальних функцій – забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в т.ч. у сфері економіки; таким чином, держава виконує функцію організації господарського життя суспільства;
• наявність у держави на праві власності значного масиву майна (насамперед, засобів виробництва), зумовлює необхідність управління державним сектором економіки з боку держави як власника;
• дотримання правопорядку у зовнішньоекономічній діяльності підприємців та іноземного інвестування;
• та ін.

Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для нормальної його життєдіяльності. Це стосується і сфери його господарювання – економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з врахуванням інтересів різних категорій осіб: суб’єктів господарювання, їх об’єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти (міжнародних організацій, до складу яких входить, чи має намір увійти Україна). Комплексне та збалансоване врахування всіх цих інтересів спроможна забезпечити лише держава, використовуючи відповідні важелі.

Обсяг державного втручання в економіку – величина змінна, яка залежить від багатьох факторів. Однак, можна стверджувати, що в умовах фінансово-економічної кризи роль держави не тільки не знижується, але й значно зростає, враховуючи необхідність зміни всієї правової бази діяльності суб’єктів ринку, встановлення контролю за дотриманням всіма учасниками не тільки власних інтересів, але й інтересів суспільства. Таким чином, рівень державного регулювання економіки залежить від конкретної реальної ситуації на ринку, потреб держави на даному етапі розвитку ринкових відносин.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні протягом останніх років, стали поштовхом до формування принципово нових систем державного управління перехідною економікою, зміни змісту державного впливу на економіку; звуження кола об’єктів, що безпосередньо управляються; здійснення переходу від прямого управління галузями, сферами до управління економічними процесами; підсилення ролі загальнонормативного регулювання.

Необхідність здійсненя державного регулювання відносин у сфері господарювання визначає особливості правового регулювання господарської діяльності, які насамперед проявляються у наявності спеціальних принципів правового регулювання, у видах правовідносин, у використанні прийомів правового регулювання. Саме об’єм державного регулювання господарської діяльності, що закладається через прийоми правового регулювання, визначає виділення в рамках правового режиму господарської діяльності правових режимів окремих видів цієї діяльності [6, с. 35].

Важливим кроком у правовому врегулюванні питань участі держави у сфері господарювання стало прийняття 16 січня 2003 року Господарського кодексу України [7]. З прийняттям Господарського кодексу України, як слушно зазначає Г. Джумагельдієва,  було закладено фундамент формування нової законодавчої бази, яка позиціонує державу як активного гравця, який створює можливість для реалізації найважливіших соціально-економічних завдань і безпосередньо приймає участь у виконанні цих завдань [8, с. 10]. Саме у Господарському кодексі України було закріплено ті стратегічні орієнтири, які повинні стати засадною основою державної економічної політики.

Відповідно до ст. 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Безперечно, зміст та інтенсивність застосування державою зазначених вище засобів та механізмів регулювання господарської діяльності залежить від конкретно-історичного положення країни: під час фінансово-економічної кризи держава концентрує увагу на мобілізації всіх економічних, людських та інших ресурсів для подолання негативних явищ та стабілізації економіки; під час економічного зростання держава, регулюючи господарську діяльність, вирішує проблеми соціально-економічного характеру. Проте, за будь-яких умов ці правові регулятори господарської діяльності повинні використовуватись таким чином, щоб, з одного боку, не допустити зниження господарської активності, надмірних податків, а з іншого – досягти додержання норм, що регламентують якість вироблюваної продукції, порядок природокористування тощо.

Засади, умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом України, Законами України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року [9], «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [10], «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» [11] іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. 

У законодавстві України і в науковій літературі при характеристиці ролі держави в економіці та сфері господарювання використовуються терміни «державне регулювання економіки», «державне управління економікою» та «державний вплив на економіку». Ці поняття не слід ототожнювати. Розглянемо, як вони співвідносяться  між собою.

Між державним управлінням і державним регулюванням нема принципових відмінностей по цільовому призначенню. Мало того, по своїй суті, регулювання – невід’ємний елемент державно-управлінської діяльності, одна з її функцій. В простому розумінні регулювання виражається в «підпорядкуванні певному порядку, в упорядкуванні тих чи інших дій» [12, с.20]. Проте важко погодитися з висновками про те, що «має місце повний збіг ознак регулювання та управління» [12, с.20].

Державне управління передбачає пряме і безпосереднє втручання органів держави в економіку з використанням адміністративних методів регулювання, в той час як державне регулювання дозволяє використовувати більш широкий спектр засобів та інструментів, в тому числі методи і засоби непрямого регулювання ринкових відносин. І з цієї точки зору поняття державного регулювання більш широке, ніж поняття державного управління. Непрямі методи, безумовно, є основними в регулюванні сучасної економіки, враховуючи, що сам ринок представляє собою систему, здатну до саморегулювання. Однак, це не передбачає відмови від безпосередньо адміністративних, прямих методів регулювання, властивих державному управлінню.

З приводу співвідношення понять «державне регулювання» та «державний вплив на економіку» слід зауважити наступне. Як елемент державного впливу на підприємництво, державне регулювання реалізується використанням регулятивних повноважень, наданих державним органам. У системі державного впливу на економіку регулювання і відповідні його організаційно-правові заходи знаходяться між заходами безпосереднього державного  контролю і опосередкованими контрольними механізмами.

Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на господарську діяльність, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно грунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер. Регулювання – це форма державного впливу на економіку, при порушенні вимог якої, встановлених законодавством, може бути застосована відповідальність. Воно, в цілому, спрямоване на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанту поведінки [2, с.57].

Регулювання зазвичай впливає на ціну, тарифи, поставку, комунальні послуги, інформацію (наприклад, вимоги до цінних паперів, позначення товарних знаків), засоби виробництва (стандарти безпеки робочих місць), характеристики товарів або послуг (якість продукції, безпека товарів), умови обслуговування (недопущення дискримінації у забезпеченні товарами або послугами). Регулювання економіки (вплив на ціну, продуктивність, доступ на ринок та вихід з нього) певною мірою торкається і сфери соціального регулювання (наприклад, навколишнє середовище, споживчі товари тощо).

У визначенні державного регулювання господарської діяльності слід підкреслити його реалізацію шляхом діяльності державних органів, а також спрямованість на коригування економічної діяльності суб’єктів. Важливою характеристикою регулювання економіки на відміну від інших елементів державного впливу на неї слід вважати те, що воно здійснюється шляхом застосування норм, які підтримуються реалізацією санкцій. Державне регулювання, в основному, не грунтується на економічних стимулах для досягнення мети. Інші інструменти державного впливу на економіку (оподаткування, субсидування) спрямовані на зміни у діяльності суб’єктів шляхом застосування економічних стимулів або використання інших прийомів (наприклад, поширення державними органами інформації, що впливає на поведінку в сфері економіки).

Отже, державне регулювання господарської діяльності в ринковому господарстві можна визначити як систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, які здійснюються уповноваженими державними установами і спрямовані на скерування суб'єктів господарської діяльності в напрямі, необхідному для досягнення необхідного соціально-економічного результату.

Література:

1. Предпринимательское (хозяйственное) право: В 2 т.– Т.1: Учебник / Под ред. О.М.Олейник.– М. : Юристъ, 2000.– 727 с.
2. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама: Навч. посібник.– К.: А.С.К., 2001.– 704 с.
3. Предпринимательское право: Учебник / Под ред. Е.П.Губина, П.Г.Лахно.– М.: Юристъ, 2001.– 416 с.
4. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін.— К.: КНЕУ, 2000. — 316 с.
5. Предпринимательское право: Учеб. пособие / Под ред. Н.М.Коршунова, Н.Д.Эриашвили.– М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.– 415 с.
6. Курбатов А.Я. Сочетание частных и публичных интересов при правовом регулировании предпринимательской деятельности.- М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001.- 212 с.
7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року №436-IV // Відомості Верховної Ради України.– 2003.– №18.– Ст.144.
8. Джумагельдиева Г. Госсобственность подрывают тихой сапой // Закон и Бизнес".  2007.  №43.  С. 10.
9. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року №1160-IV // Голос України.– 2003.– 14 жовт. (№193).– С.14-17.
10. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01 червня 2000 року № 1775-III  // Голос України. – 2000. – № 131. – 132.
11. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року  N 98/96-ВР // Відомості Верховної Ради України.  1996.  № 20.  Ст. 82.
12. Административное право РФ: Учебник / Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.– М.: Зерцало-М ИКД, 2001.– 592 с.