Відносини оренди між суб’єктами господарювання регулюються положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншими актами чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Частиною 1 ст. 284 ГК України встановлено, що однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації. Згідно ч. 1 ст. 286 ГК України під орендною платою слід розуміти фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Наведене означає, що оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору оренди є його оплатний характер, за користування майном з орендаря обов'язково стягується орендна плата, розмір якої визначається сторонами та встановлюється договором оренди. Одним із загальних принципів господарювання, передбачених статтею 6 ГК України є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Зміст даного принципу полягає у тому, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонено законом (ст. 43 ГК України).

У відповідності до ст. 44  ГК України підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Під поняттям ціни (тарифів) у ГК України слід розуміти форму грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (ч.1 ст. 189 ГК України). Згідно ч.2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Частиною 3 ст. 189 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Відповідно до ст. 190 ГК України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Беручи до уваги основоположні принципи у сфері здійснення господарської діяльності, а також відсутність нормативно встановлених цін (тарифів) на послуги оренди майна, що знаходиться у приватній власності, слід визнати, що визначення розміру орендної плати віднесено на розсуд сторін договору оренди.