Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 року № 1057-IV (далі – Закон № 1057-IV) здійснення недержавного пенсійного забезпечення учасника або декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника відбувається на підставі пенсійного контракту, який укладається між пенсійним фондом та його вкладником.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону № 1057-IV ведення персоніфікованого обліку учасників недержавних пенсійних фондів забезпечується адміністратором та передбачає ведення індивідуальних пенсійних рахунків (далі – ІПР) учасників фонду. Ч 4. ст. 25 Закону № 1057-IV встановлено, що система персоніфікованого обліку учасників фонду повинна містити інформацію щодо кожного учасника фонду, вкладників фонду, які здійснюють внески на користь учасника фонду, інформацію про пенсійну схему, про здійснення пенсійних внесків, про участь у розподілі інвестиційного прибутку (збитку), про пенсійні виплати. Крім того, на ІПР учасника фонду, відображається інформація про суму накопичених пенсійних коштів (ч. 3 ст. 7 Закону № 1057-IV).

Відповідно до ч. 6. ст. 25 Закону № 1057-IV на вимогу учасника фонду адміністратор зобов'язаний надавати виписку з його ІПР, при цьому один раз на рік – безоплатно.
Розпорядженням Держфінпослуг «Про затвердження Положення про провадження діяльності з адміністрування недержавного пенсійного фонду» від 20 липня 2004 року № 1660 визначено, що під випискою з ІПР слід розуміти документ установленої Держфінпослуг форми, який надається учаснику фонду в письмовій формі і який підтверджує записи в системі персоніфікованого обліку щодо учасника фонду та належних йому пенсійних коштів. Тобто діючим законодавством у сфері недержавного пенсійного забезпечення передбачено обов’язок адміністратора ознайомлювати учасників пенсійного фонду із інформацією щодо ІПР шляхом направлення учасникам виписки з ІПР у письмовій формі, при чому періодичність направлення таких виписок – не рідше одного разу на рік у безоплатній формі. Будь-яких інших конкретизуючих положень щодо ознайомлення учасників пенсійних фондів з інформацією про стан ІПР Закон № 1057-IV не містить.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Виходячи зі змісту зазначеної норми в Україні діє принцип «Дозволено все, що не забороняється законом». Даний принцип передбачає наявність дозволу здійснювати дії, які мають правовий характер та надання суб’єктам правовідносин можливості вибору варіанту своєї поведінки, що не суперечитиме загальним засадам законодавства України.

Викладене означає, що суб'єкти недержавного пенсійного забезпечення можуть самостійно визначити порядок врегулювання між ними відносин, що відповідатиме нормативно-визначеним загальним принципам на яких ґрунтується система недержавного пенсійного забезпечення та не суперечитиме їм.
Враховуючи зазначене потрібно відмітити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 57 Закону № 1057-IV адміністратор зобов'язується від імені пенсійного фонду надавати учаснику фонду інформацію про стан його ІПР та не розголошувати інформацію про умови пенсійного контракту та розмір пенсійних коштів, які належать учаснику фонду, крім випадків, передбачених законом. Частиною 3 ст. 53 Закону № 1057-IV встановлено перелік випадків у яких, не підлягає розголошенню та оприлюдненню (є конфіденційною) інформація:

• про пенсійні внески, пенсійні виплати та інвестиційний прибуток (збиток), що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника пенсійного фонду;
• з пенсійних депозитних рахунків фізичної особи;
• про умови та стан виконання договорів страхування довічної пенсії.

Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі – Закон № 2657-XII) визначено, що під конфіденційною інформацією слід розуміти відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (ст. 30 Закону № 2657-XII). Тобто основним юридичним фактом, необхідним для розповсюдження інформацію, що має конфіденційний характер є волевиявлення власника такої інформації. Відповідно до ч. 5 ст. 30 Закону № 2657-XII громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Зазначене означає, що особи, які виступають власниками інформації (мають право на інформацію) можуть самостійно визначити спосіб, порядок та періодичність ознайомлення їх з такою інформацією, якщо зберігачем такої інформації виступає інша особа. Основні обмеження щодо розпорядження інформацією про стан ІПР законодавцем визначені у таких нормах як забороні розголошення та оприлюднення конфіденційної інформації.

Виходячи зі змісту ст. 36 ГКУ під розголошенням інформації слід розуміти ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту, який має права на таку інформацію. Тобто для кваліфікації дій по розголошенню інформації як правопорушення повинні бути наявними наступні обов’язкові ознаки:

1. Відсутність письмової згоди на розголошення інформації від уповноваженої на те особи.
2. Вчинення умисних дій, спрямованих на ознайомлення інших осіб з відповідною інформацією.
3. Існування юридичного факту, який впливає або може вплинути на завдання шкоди суб'єкту, який має права на таку інформацію.

Що стосується іншого обмеження щодо розпорядження інформацією про стан ІПР – оприлюднення конфіденційної інформації, слід відзначити, що діюче законодавство не містить чіткого визначення таких дій. При цьому враховуючи загальні засади аналогії закону, визначені у ст. 8 ЦКУ, потрібно відмітити, що виходячи зі змісту ст. 1 Закон України «Про авторське право і суміжні права» від  23 грудня 1993 року № 3792-XII під оприлюдненням слід розуміти здійснені за згодою особи, яка має право на інформацію, дії, що роблять таку інформацію доступною для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Тобто зміст поняття оприлюднення полягає у доведенні до загального відома документованих відомостей, що вчиняється за допомогою використання спеціальних на те засобів, які забезпечують публічне ознайомлення такої інформації з необмеженим колом осіб. Як і в першому випадку таке оприлюднення може здійснюватися виключно за письмової згоди власника та вчинятися з умислом ознайомлення інших осіб з відповідною інформацією.

Без наявності усієї сукупності ознак дії по розголошенню або оприлюдненню інформації не підлягають кваліфікації як правопорушення.

Зазначене також означає те, що розповсюдження інформації у спосіб інакший, аніж той який передбачений Законом № 2657-XII, можливе виключно за наявності письмовою згоди особи, яка має права на таку інформацію, викладеній у заяві або у формі іншого документу, визначеній для одностороннього правочину, що вчиняється у письмовій формі. Крім того, з метою деталізації умов  по розпорядження інформації у такій заяві (чи в іншому документі) повинні бути зазначеними спосіб, порядок та періодичність розпорядження такої інформації.

Також звертаємо Вашу увагу на те, що Розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року № 118 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів» (далі – Розпорядження № 118) визначено вичерпний перелік підстав для анулювання ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів, до яких відносяться:

• заява адміністратора про анулювання ліцензії;
• рішення про скасування державної реєстрації адміністратора як суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи);
• виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих для отримання ліцензії заявником (ліцензіатом) відповідно до цих Ліцензійних умов;
• установлення факту передачі ліцензії іншій юридичній або фізичній особі для провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів;
• неспроможність адміністратора забезпечити виконання цих Ліцензійних умов;
• початок процедури ліквідації адміністратора відповідно до законодавства;
• неспроможність адміністратора привести розмір власного капіталу у відповідність до обов'язкового розміру в строки, що визначені Законом;
• невиконання адміністратором розпорядження (припису) Держфінпослуг, що було направлене такій особі для усунення виявлених порушень законодавства про фінансові послуги;
• неукладення адміністратором договорів про адміністрування пенсійного фонду протягом 12 місяців з дати видачі ліцензії;
• застосування протягом року до адміністратора трьох або більше заходів впливу.

Такої підстави як інформування учасників пенсійного фонду про стан їх ІПР Розпорядження № 118 не містить.

Враховуючи все вищевикладене слід зробити такі висновки:

1. Діючим законодавством у сфері недержавного пенсійного забезпечення не передбачено заборони щодо інформування учасників пенсійного фонду про стан ІПР у порядок та спосіб, визначені суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення самостійно.
2. Ознайомлення учасників пенсійного фонду про стан ІПР у порядку та спосіб, визначені суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення самостійно, не створюватиме негативних наслідків щодо виконання адміністратором Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів.