27 квітня 2010 року Верховна рада України прийняла Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» № 2154-VI  (надалі – «Закон № 2154-VI »). Прикінцевими та перехідними положеннями цього закону внесені зміни до статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI (надалі – «Закон № 514-VI»), у відповідності з п. 11 яких встановлена обов’язковість виплати господарським товариством дивідендів з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року у розмірі не менше 30 відсотків.

Визначенням конкретних строків виплати та розмірів дивідендів у Законі України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», який має значно обмежений строк дії у часі, є порушенням не тільки багаторічної практики вітчизняних акціонерних товариств, а також і норм чинного законодавства. Вказане підтверджується наступним.

1. Внесені зміни до ст. 30 Закону № 514-VI характеризуються чіткими рисами прямого адміністративного управління економікою, оскільки передбачають обов’язок для акціонерних товариств (незалежно від форми власності) в 2010 році сплатити дивіденди із чистого прибутку звітного року і нерозподіленого прибутку в обсязі не менше 30%.

До внесених змін, чинне законодавство України у сфері господарських правовідносин, не визначало конкретного порядку виплати дивідендів акціонерними товариствами, а також прямо не передбачало можливості держави втручатися та визначати такий порядок. Ці питання вирішувалися акціонерними товариствами самостійно відповідно до положень їх статутів. Тому, пропозиція щодо визначення конкретних строків виплати та розмірів дивідендів у Законі України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», який має значно обмежений строк дії у часі, є, насамперед, порушенням ряду основоположних засад здійснення підприємницької діяльності.

Так, статтею 6 Господарського кодексу України встановлено, що одним із ключових принципів господарювання в Україні є обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві. Вказаним визначені напрямки розбудови сучасної економіки за ринковими принципами, які передбачають децентралізацію, відмову від прямого адміністративного управління економікою та застосування економічних законів ринку. 

Крім того, положеннями ст. 6 Господарського кодексу України передбачена заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Цей принцип обумовлений як вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, так і відмовою України від централізованого адміністративного управління економікою, а також застосуванням ринкових економічних законів та підтримкою приватної підприємницької ініціативи.

Статтею 44 Господарського кодексу України гарантована можливість вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. Тобто суб’єкти господарювання наділені правом самостійного вирішення питань щодо розподілу наявного у них прибутку, спрямовуючи його на задоволення як своїх особистих потреб, так і на розвиток підприємницької діяльності, що ними здійснюється.

Згідно п. 2.3 Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку №386 від 25.12.2001 р. дивіденди за акціями сплачуються один раз на рік за підсумками календарного року. Не здійснюються нарахування та виплата проміжних дивідендів за підсумками кварталу чи півріччя.

Частиною 2 ст. 30 Закону № 514-VI доповнено новим абзацом згідно якого розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства. Тобто загальні збори акціонерів наділені правами лише по збільшенню розміру дивідендів понад вказаний мінімальний обсяг, але не на його зменшення. Таким чином, вищий орган управління акціонерного товариства віднині позбавлені повноважень щодо прийняття рішень про розпорядження всією сумою прибутку товариства згідно власного волевиявлення. У зазначеному вбачається порушення положень статті 22 Конституції України згідно якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

2. Внесенням змін  до ст. 30  Закону № 514-VI не було взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) (надалі – «Рішення № 6-рп/2007»).
Рішенням № 6-рп/2007 визначено, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Конституційним Судом України підкреслена обов’язковість при прийнятті закону про Державний бюджет України дотримання принципів соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність.
Рішенням № 6-рп/2007 встановлено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Положеннями статті 150 Конституції України встановлено Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з наведеного вбачається абсолютна невідповідність п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2154-VI нормам чинного законодавства України. Внесеними змінами до Закону № 514-VI було допущен¬о прийняття економічно недоцільних та неефективних регулятор¬них положень. Попри багаторічну практику у сфері господарювання відбулося втручання держави у діяльність акціонерних товариств, внаслідок чого створено чимало перешкод для ведення господар¬ської діяльності останніх. Зокрема, нововведеними положеннями повністю ігнорується випадки голосування всіма акціонерами на загальних зборах (особливо гострою ця проблема є в акціонерних товариствах з декількома або одним акціонером) на направлення прибутку товариства на розвиток основних засобів підприємства; не враховується складність забезпечення фінансової стабільності акціонерних товариств, яка була суттєво порушена наслідками світової економічної кризи. Більш того, внесеними змінами, що носять характер адміністративного управління економікою, завдано непоправимої шкоди міжнародному авторитету держави, що робить Україну менш привабливою в очах потенційного іноземного інвестора.

У зв’язку з вищенаведеним раціонально виваженим буде виключення з тексту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» положення якими вносяться зміни до Закону України «Про акціонерні товариства», зокрема п. 11 Прикінцевих та перехідних положень.